Аманда О’Коннор (Amanda O’Connor), Клер Блевітт (Claire Blewitt) і Хелен Скоутеріс (Helen Skouteris), Університет Монаш, Мельбурн, Австралія.

Рівність у сфері здоров’я (Health equity) означає, що кожна людина має справедливу та рівноправну можливість досягти доброго здоров’я незалежно від соціально-економічного стану, етнічної приналежності, статі або інших соціальних умов. Проте поточні глобальні тенденції демонструють зростання розривів у стані здоров’я. Відмінності в очікуваній тривалості життя між країнами, часто зумовлені структурними недоліками систем охорони здоров’я, системним расизмом та упередженістю, а також нерівними соціальними, економічними та екологічними умовами, можуть перевищувати три десятиліття (exceed three decades), і нерівності всередині країн також зростають між соціальними групами. 

Ці корінні причини можуть здаватися далекими від нашої повсякденної роботи. Однак медичні працівники часто працюють в умовах нестачі часу (often work under time pressure), обмеженими ресурсами та за суворими протоколами. Може здаватися, що рівність є переважно питанням політики чи системного рівня. Тим не менш рівність також формується у повсякденних медичних взаємодіях, у тому, як організовані послуги, як відбувається комунікація (how communication happens), як приймаються рішення та які пацієнти можуть скористатися доступною медичною допомогою. 

Кожна консультація, схема надання медичної допомоги та діяльність з покращення якості обслуговування функціонують як невелике втручання (functions as a small intervention). Вибір систем запису на прийом, шляхів направлення до фахівців, навчальних матеріалів для пацієнтів, цифрових інструментів та процедур подальшого спостереження можуть або зменшувати, або збільшувати розриви. Коли рівність не враховується безпосередньо, стандартні процедури часто найкраще працюють для вже привілейованих груп. Коли рівність враховується з самого початку, рутинна медична допомога стає більш доступною, більш прийнятною та більш ефективною для ширшого кола пацієнтів. 

Підхід, орієнтований на забезпечення рівності у сфері охорони здоров’я, починається з цілеспрямованого осмислення та планування. Команди (Teams) повинні чітко визначати своє розуміння рівності та обговорити, що означають справедливий доступ та справедливі результати в конкретному контексті їхніх послуг. Це включає визначення груп пацієнтів, які з меншою ймовірністю будуть відвідувати лікаря, дотримуватися рекомендацій або отримують користь від лікування, а також аналіз практичних бар’єрів, таких як мова, грамотність у питаннях здоров’я, транспорт, доступ до цифрових технологій, вартість, стигма або попередній негативний досвід взаємодії з системою охорони здоров’я. Планування з урахуванням принципів рівності також передбачає визнання сильних сторін пацієнтів та громад, а не лише ризиків і недоліків, а також врахування досвіду попередніх зусиль щодо покращення. Наприклад (example), доступ до медичної допомоги для дітей, які живуть з ожирінням у регіональних та сільських районах, може бути покращений за допомогою телемедицини, розширення ролі медсестер у первинній медико-санітарній допомозі та моделей роботи громадських медичних працівників. 

Ще одним ключовим принципом є визнання цінності життєвого досвіду (lived experience.). Пацієнти є експертами у керуванні своїми станами та обставинами. Їхній досвід взаємодії з медичними послугами виявляє бар’єри та можливості, які лише клінічні показники не можуть показати. Медичні працівники можуть зміцнювати рівність, створюючи структуровані та постійні способи врахування точок зору пацієнтів через участь пацієнтів-партнерів (тобто пацієнтів або осіб, які здійснюють догляд, яких офіційно залучають до співпраці з персоналом у розробці, оцінюванні або управлінні послугами на основі їхнього життєвого досвіду), консультативні групи, системи зворотного зв’язку та заходи спільного проектування, а також забезпечуючи, щоб цей внесок суттєво впливав на надання послуг та підходи до комунікації. Наприклад (For instance), робота з молодими людьми, які мають досвід життя з психічними розладами, призвела до розроблення дорожньої карти для сектору психічного здоров’я молоді щодо підтримки спільної розробки, впровадження та оцінювання послуг психосоціальної підтримки на рівні громадської служби. 

Рефлексивна практика також має важливе значення. Відмінності у владі вбудовані у відносини у сфері охорони здоров’я через професійний авторитет, інституційні ролі та асиметрію знань. Клініцисти та команди фахівців потребують регулярних можливостей для осмислення того, як припущення, стереотипи та часові обмеження формують їхні судження та взаємодії. Структурована рефлексія, командний діалог та зворотний зв’язок від різних пацієнтів і колег допомагають виявляти «сліпі зони» та зменшити ризик того, що упередженість впливатиме на рішення щодо надання допомоги. Рефлексія повинна бути безперервною та інтегрованою у процеси покращення якості. Це підкреслюється (highlighted) у роботі, яку ми здійснюємо з організаціями, що займаються  раннім розвитком дітей. Щоб ефективно підтримувати дітей, які зазнали травми, ми співпрацюємо з різними дисциплінами та секторами і заохочуємо глибоку та постійну рефлексію щодо того, які практики та політики необхідні для забезпечення рівності у сфері здоров’я та благополуччя цих дітей. 

Надана медична допомога, що орієнтована на рівність,  зміцнюється завдяки використанню відповідних концептуальних підходів. Рамкові моделі, що враховують соціальні детермінанти здоров’я, інтерсекційність, структурну дискримінацію та культурно обґрунтовану допомогу, допомагають перевести поняття рівності з абстрактної цінності на практичні рішення. Ці підходи спрямовують те, як фахівці інтерпретують недотримання рекомендацій лікування, пропущені прийоми, труднощі комунікації та ризиковану поведінку, зміщуючи фокус з «недисциплінованих пацієнтів» на невідповідність систем та контекстів.

Нерівності у сфері охорони здоров’я формуються великими системами, але вони також посилюються або зменшуються через численні щоденні дії в закладах охорони здоров’я. Тому пріоритетність рівності не є чимось окремим від якісної клінічної допомоги; вона є її частиною. 

Практичні рекомендації 

– Будьте уважні та відкриті до нових ідей. Розвивайте своє розуміння нерівності у сфері здоров’я та її структурних чинників. Розмірковуйте (Reflect) над своєю професійною позицією, припущеннями та можливими прихованими упередженнями, а також тим, як вони можуть впливати на комунікацію, клінічні рішення та очікування пацієнтів. Включайте короткі моменти для рефлексії у повсякденну практику та командні зустрічі.
– Активно шукайте та прислуховуйтеся до думки пацієнтів із різних верств населення. Не обмежуйтеся стандартними опитуваннями задоволеності. Створюйте прості та регулярні можливості для отримання зворотного зв’язку від різних груп пацієнтів, особливо від тих, хто рідше звертається до лікарів або припиняє лікування, щоб зрозуміти бар’єри, що перешкоджають їхньому комплексному отриманню медичної допомоги. Співпрацюйте з представниками пацієнтів і громадськими організаціями та чітко демонструйте, що їхня думка високо цінується й призводить до змін у наданні послуг.
– Критично оцінюйте інструменти та процедури, які ви використовуєте. Клінічні шляхи, навчальні матеріали, цифрові портали та інструменти зміни поведінки часто розробляються для пацієнтів із високим рівнем грамотності та достатньо забезпеченими. Оцініть, наскільки ваші матеріали та процеси є зрозумілими, культурно прийнятними та доступними. За потреби адаптуйте мову та формати подання інформації. Ознайомлюйтеся та взаємодійте, наприклад, з рамковими моделями та теоріями рівності (equity frameworks) від самого початку.
– Будьте готові оскаржувати несправедливі усталені практики та структури. Звертайте увагу на закономірності в тому, хто пропускає прийоми, кого спрямовують на подальше лікування та кому це приносить найменшу користь. Обговорюйте ці спостереження зі своєю командою та ставте запитання їм і пацієнтам про те, чому можуть виникати такі несправедливі практики. Відстоюйте потреби цих пацієнтів, висловлені ними самими. Це може включати гнучке планування прийомів, доступ до послуг перекладача, інформаційно-просвітницькі підходи та розподіл ресурсів на підтримку цих потреб.
– Визнавайте цінність різних форм доказів. Поєднуйте клінічні рекомендації та кількісні показники з історіями пацієнтів, спостереженнями персоналу, який працює безпосередньо з пацієнтами та знаннями громад. Різні джерела доказів у сукупності дають більш точне уявлення про те, що і для кого працює в реальних умовах надання медичної допомоги.

Перекладач:           Ольга Габелкова