Барт Веркуіл (Bart Verkuil), кафедра клінічної психології, Лейденський університет (Leiden University), Нідерланди та група PEP (PEP Group), Нордвейк, Нідерланди.
“Що буде, якщо я заражуся та потрапляю до лікарні?” “Що робити, якщо я не зможу оплатити рахунки за кілька місяців?” “Який вплив ця ізоляція матиме на здоров’я моїх дітей?”
Загроза коронавіруса має великий вплив на більшу частину нашого життя. Щоб визначити, яких заходів необхідно вжити й оцінити, з якими ризиками ми стикаємося, вчені використовують статистичні моделі, щоб отримати уявлення про поширення вірусу. Це, безумовно, допомагає отримати певний контроль над цією пандемією. Цікаво, що ми, як окремі людські істоти, постійно діємо як ці вчені, але більш автоматичним чином; наш людський розум можна розглядати як «машину прогнозування» (‘prediction machines’), що постійно оцінює, чи схильні ми зараз до ризику заразитися, втратити роботу або піддатися критиці. Проте, існують великі відмінності в тому, як люди оцінюють ці ризики і для деяких людей ці оцінки зводяться до сильного занепокоєння (intense worries).
Що робить деяких людей більш схильними до занепокоєння, ніж інших? Цікаво, що недавнє розуміння теорії еволюції свідчить про те, що стрес та занепокоєння насправді дуже поширені і логічні, навіть «за замовчуванням», відповіді на загрозу. Роблячи прогнози про майбутнє, ми всі, як правило, схильні помилятися у бік обережності (err on the side of caution). Це відбувається тому, що в стародавні часи вижити могли тільки ті люди, які проявляли обережність при зіткненні з ознаками загрози. Ці обережні люди передали свої гени наступним поколінням. Таким чином, згідно з нещодавно запропонованої Узагальненої теорії небезпеки стресу (Generalized Unsafety Theory of Stress) (скорочено: GUTS), питання не повинно звучати так: «Чому люди хвилюються?» але: «Чому деякі люди не можуть відключити цю логічну відповідь на загрозу та невпевненість (logical response to threat and uncertainty)?».
Відповідь, схоже, полягає в здатності розпізнавати сигнали безпеки. Лише тоді, коли люди відчують явні ознаки того, що вони в безпеці, хвилювання буде вимкнено. У наших прогнозах щодо ризиків, з якими ми можемо зіткнутися у світі, ми оцінюємо сигнали як про небезпеку, так і про безпеку, але останні в значній мірі ігнорувалися попередніми моделями стресу. Ґрунтуючись на цьому, GUTS пропонує, що саме сприйняття безпеки дозволяє людям вимкнути своє занепокоєння. Коли безпека не відчувається, ми будемо продовжувати турбуватися. Нейробіологічні дослідження дійсно показують, що, коли усвідомлюється безпека, префронтальна кора починає придушувати реакцію на стрес (inhibit the stress response). З цієї точки зору клініцистам необхідно брати до уваги рівень безпеки, який пацієнти відчувають в своєму повсякденному житті. GUTS пропонує кілька джерел безпеки.
Рівень «почуття безпеки» насамперед визначається вивченням історії. Виростаючи в безпечному середовищі, люди поступово дізнаються, що їхній світ – це безпечне місце, що є передбачуваним та керованим (принаймні, до деякої міри). Вони вчаться встановлювати близькі стосунки з іншими людьми, дізнаються, що інші можуть бути турботливими, безпечними та доброзичливими. Однак не всі виростуть у таких безпечних умовах. Стресові переживання в дитинстві вплинуть на почуття безпеки в цьому світі і будуть привертати людей до занепокоєння в подальшому житті (predispose people to worry later on in their lives).
Але є й інші джерела безпеки (sources of safety). Наприклад, безпека може бути забезпечена завдяки підтримуючої соціальної мережі (safety can come from experiencing a supportive social network). Люди еволюціонували, живучі групами. І наша система стресу пригнічується сильніше, коли ми з доброзичливими людьми, ніж тоді, коли ми на самоті. Також було продемонстровано, що гарні обійми (a good cuddle) знижують нашу реакцію на стрес.
Ще одне джерело безпеки виходить з нашого власного тіла: фізична підготовка. Тобто, більш активні люди демонструють більшу стійкість до стресу. Активні люди можуть просто відчувати себе в більшій безпеці, оскільки їм легше справлятися з фізичними загрозами. Можна уявити, що в стародавні часи менш фізично здоровим людям потрібно було сканувати навколишнє середовище на предмет хижаків набагато частіше, ніж їх пристосованим та здоровим одноліткам, яким було легше втекти від хижаків.
Останнє джерело безпеки – це доступ до природи (access to nature). Ми, як люди, розвивалися в природному середовищі (а не в урбанізованому). Таке природне середовище могло еволюційно подавати сигнали безпеки (схованки, оглядові місця, інформація про шляхи евакуації).
Соціальні мережі, фізична активність, перебування на природі … саме ці джерела безпеки були скомпрометовані через обмеження по всьому світу
Як один із вчених, які стоять за GUTS, та психолог, який працює в клінічній практиці, я можу стверджувати, що це розуміння змінило мою роботу з тривожними пацієнтами. Крім звичайних когнітивно-поведінкових втручань, таких як записування тривог і пошук доказів щодо їх раціональності, або виконання вправ на уважність чи розслаблення, GUTS підкреслює кілька інших цікавих способів вирішення проблем.
Практичні рекомендації
– Визнайте та нормалізує занепокоєння як загальну реакцію на новизну, невпевненість та загрозу. Помилка на стороні нормалізації турбот проти побудови патології. Спроби придушити занепокоєння (за допомогою всіх видів швидких виправлень) тільки погіршать ситуацію (make things worse).
– Знайдіть час, щоб зрозуміти історію цієї людини щодо безпеки. Чи зміг пацієнт дізнатися про безпеку під час дорослішання? Це визначає темп, з яким ви можете очікувати змін. Деякі лише трохи більш вразливіші до занепокоєння через досвід навчання або тому, що вони народжуються більш емоційно чутливими. Візьміть до уваги цю вразливість, щоб уникнути розчарованих пацієнтів.
– Не забувайте про тіло: регулярні фізичні навантаження можуть допомогти пацієнтам відчути себе більш розслабленим (regular physical activity can help patients to experience a more relaxed mind) також у довгостроковій перспективі. Бажано, щоб ця діяльність відбувалася на вулиці з великою кількістю зелені.
– Мотивуйте пацієнтів відкрито висловлювати свої побоювання. Тривожні люди можуть відчувати себе самотніми та сором’язливими. Але коли ви мотивуєте їх говорити про свої переживання з іншими, це може привести не тільки до більшої підтримки, але і до експериментів, в яких загрозливі прогнози («вона буде сміятися наді мною через це») можуть бути перетворені в досвід навчання безпеки («вона була насправді гарною і допомогла мені»).
–Поясніть, що занепокоєння саме по собі іноді допомагає знайти контроль («Я повинен щось зробити … принаймні, турбуватися про це»), але це помилкове відчуття безпеки. Допоможіть людям усвідомити, що деякі речі не піддаються контролю і це може бути болісно і, що практика прийняття та співчуття (compassion) є ключовою.
Перекладач: Ольга Габелкова
