Кіган Кніттл (Keegan Knittle), Університет Хельсінкі, Фінляндія
Ось знайома історія з первинної медичної допомоги: в клініку потрапляє людина, яка, можливо, матиме вигоду від більшої фізичної активності. Ми обговорюємо її фізичну (не)активність, і, нарешті, людина каже, що вона просто не має мотивації до змінювання себе. Що повинен робити лікар? Як ми можемо мотивувати цю людину хоча б подумати про зміну її поведінки в кращій бік? Або, ще ліпше, як ми можемо допомогти їй сформувати добрі наміри, щоб бути активною?
У консультаціях з «невмотивованими» людьми лікарі зазвичай починають з надання інформації про переваги фізичної активності. Вони також можуть порадити людині стати більш активною, але при цьому можуть забути врахувати індивідуальні вподобання людини щодо фізичних вправ. Хоча ці інформаційні та консультативні зусилля робляться з добрими намірами, вони, швидше за все, не приведуть до яких-небудь реальних змін. Фактично, якщо 26 неактивних людей отримують поради з фізичної активності (if 26 inactive people receive physical activity advice), є ймовірність, що лише один з них згодом досягне рекомендованого рівня фізичної активності.
Інші лікарі, які надають рекомендації, роблять крок далі, і спонукають людину змінюватися, кажучи щось на кшталт «ви повинні змінитися» або «вам потрібно стати більш активним ЗАРАЗ». Ці більш рішучі підходи до просування фізичної активності можуть насправді мати негативні наслідки і викликати збільшення опору людини до змін. В екстремальних обставинах лікар може навіть намагатися налякати людину для змін (scare the person into changing) через перерахування несприятливих наслідків для здоров’я, якщо вона не зміниться. Зусилля, спрямовані на те, щоб налякати людину для змін, зазвичай неефективні (are usually ineffective), якщо тільки людина не бачить себе здатною змінитися. Отже, залишається питання: що є найкращим способом мотивувати людину збільшувати власну фізичну активність?
У 2018 році наша група (our group) опублікувала великий мета-аналіз (meta-analysis), який намагався відповісти на це питання. Спочатку ми розглянули понад 100 різних заходів щодо просування фізичної активності та визначили методики зміни поведінки, які містилися в кожному з них. Потім ми спробували визначити, які методи зміни поведінки призвели до збільшення мотивації до фізичної активності. Результати виявили дві основні групи методів зміни поведінки, які, здається, підвищують мотивацію.
Першу групу склали методи саморегуляції (self-regulation techniques). У нашому аналізі методи саморегуляції (тобто, самомоніторинг рівнів фізичної активності, отримання зворотного зв’язку щодо продуктивності, встановлення мети фізичної активності, складання планів дій (action plans) і використання стратегій вирішення проблем для подолання бар’єрів до фізичної активності) вплинули на мотивацію. Крім того, інтервенції, які використовували самомоніторинг в поєднанні принаймні з ще однією якоюсь методикою саморегуляції, збільшували мотивацію більше, ніж інші втручання без такого поєднання. Попередні дослідження показали, що методи саморегуляції дуже важливі для зміни поведінки (наприклад, щодо фізичної активності, дієти, куріння (physical activity, diet, smoking), і наше дослідження підтвердило, що вони також дуже важливі для підвищення мотивації. Таким чином, спонукання людей до випробування деяких методів саморегуляції може допомогти їм стати більш активними та відчути себе більш мотивованими.
Друга група складалася з методів зміни поведінки, які по’вязані з участю у заняттях фізичними вправами, що включали навчання тому, як виконувати вправи, демонстрацію та можливості практикувати нові режими фізичної активності. Втручання, які використовували цей набір методів і втручання, які проводилися індивідуально або з групами людей, привели до збільшення мотивації до фізичної активності. Це може бути пов’язано з соціальною підтримкою, яка отримувалась від тренерів, або з можливостями для соціального порівняння (і веселощів), що надаються іншими учасниками занять. Хоча для неактивної людини може здатися страшним відразу перейти в групових вправ, існує велика ймовірність, що це підвищить їх мотивацію до активної діяльності.
На закінчення, немає 100% успішних способів мотивувати когось стати фізично активним, але наше дослідження показує, що сприяння саморегуляції та участі у заняттях фізичними вправами може стати гарним початком. Таким чином, наступного разу, коли ви зіткнетеся з клієнтом або пацієнтом, якому буде корисно трохи більше рухатися, спробуйте деякі з практичних порад, що приведені нижче. Вони можуть не працювати для всіх людей, але принаймні вони дадуть вам ще кілька інструментів, які можна використовувати у своїх зусиллях мотивувати інших. Вдалої мотивації!
Практичні рекомендації
- Моніторинг. Попросіть людей відстежувати свої рівні фізичної активності за допомогою програми, трекера активності або паперового щоденника (an app, an activity tracker, or a paper diary). Запропонуйте їм роздруківку, в якій перераховано кілька варіантів самоконтролю, які ви самі вважаєте за потрібне порекомендувати.
- Контроль. Попросіть людину показати її моніторинг, щоб ви могли подивитися, чи настільки вона активна, як вона вважає, і визначити часи, коли фізична активність може краще вписатися в її графік.
- Встановіть мету і складіть плани (Set a goal and make plans). Попросіть людину поставити реалістичну мету в світлі того, що вона в даний момент робить (з кроків 1 і 2 вище), і скласти план того, коли, де і як вона її досягне.
- Просто зробіть це. Запропонуйте людині перелік різноманітних занять з фізичної активності у групах або спортивних секціях для дорослих у цьому районі, і допоможіть їй вибрати можливості для діяльності, які є найбільш цікавими для неї. Крім того, слід чесно попередити її, що почати дуже складно, але це може допомогти їй відчути себе більш мотивовано.
- Зосередьтеся на мотивації. Дозвольте людині знати, що це нормально відчувати себе невмотивованою, і що наукові дані свідчать про те, що дані стратегії можуть допомогти їй стати більш активною і мотивованою водночас.
Переклад: Ольга Габелкова, Олена Луценко
