Анна Марія Пласс (Anne Marie Plass), Университетський медичний центр Геттінгену, Німеччина

Деякий час тому дерматолог, який працює як фахівець з псоріазу (хронічне захворювання шкіри) – спеціаліст в університетській лікарні, поскаржився мені на багатьох пацієнтів, які не дотримуються терапії, хоча взаємна мета була встановлена, і спільні рішення були зроблені.

Спільне прийняття рішень було визначено як «підхід, коли клініцисти і пацієнти обмінюються найкращими наявними фактами, коли стикаються з завданням прийняття рішень (decisions)», як правило, коли доступні два або більше варіантів лікування, або утягнуто більше ніж одну людини. Як пацієнти, так і лікарі сприяють процесу прийняття медичних рішень (decision-making process), і пацієнти отримують підтримку для розгляду варіантів досягнення очікуваних переваг та бажаних результатів. Спільні рішення стають все більш помітним у політиці охорони здоров’я (health care policy), оскільки багато професійних медичних працівників намагаються зробити все можливе для того, щоб діяти наскільки-можливо з орієнтацією на пацієнта (patient-centered). Тим більше, що такий спосіб спілкування з пацієнтом може поліпшити прихильність до терапії та довіру.

По суті, спільне прийняття рішень базується на взаєморозумінні та повазі (respect). Лікар і пацієнт є рівноправними партнерами в цьому процесі, обидва сприяють рішенню, приносячи власну експертизу та досвід до розмови. Таким чином, лікар надає медичні знання та досвід, а пацієнт додає знання та досвід щодо свого особистого життя. Це, однак, легше сказати, ніж зробити. Хоча багато працівників охорони здоров’я стверджують, що вони “вже це роблять”, дані опитувань пацієнтів (patient experience surveys) свідчать, що це взагалі не так (this is not generally the case).

Дерматолог, з яким я розмовляла, взяв звичку не вирішувати від імені своїх пацієнтів, а разом з пацієнтами вирішувати, яка терапія їм підійде найкраще. Тому вона зовсім не розуміла, чому її пацієнти все ще не були мотивовані приймати таблетки, як це було призначено, навіть після того, як терапія була заснована на особистих уподобаннях пацієнта. Описуючи, як вона впровадила спільний процес прийняття рішень у щоденну клінічну практику, вона сказала, що як тільки пацієнт приходив, вона повідомляла йому / їй, що під час цієї консультації вони разом приймають рішення про терапію, і таким чином збираються обговорити різні терапевтичні варіанти разом.

Іноді пацієнтам може знадобитися час для вивчення нової інформації та розгляду своїх особистих уподобань до того, як вони приймуть нові рішення. Це особливо важливо, коли майбутнє їхнього стану невідоме, і їм, можливо, доведеться подумати про результати, які вони ніколи не відчували (experienced). Коли їм пропонується роль у прийнятті рішень, деякі пацієнти можуть відчувати себе здивованими або неспокійними запропонуванням різних варіантів і не впевненими в тому, що може бути кращим. Інформування пацієнтів про різні варіанти лікування, а також попередження заздалегідь (beforehand ), що вони мусять брати участь у спільному прийнятті рішень, може, таким чином, підвищити ефективність (effectiveness) спільного прийняття рішень.

Для того, щоб допомогти своїм пацієнтам у вирішенні питання про терапію, яка найкращим чином відповідає їхнім особистим уподобанням, цей дерматолог пропонує пропорції, наприклад, 10%, або 20% поліпшення, як їх можливих цілей. Після того, як пацієнт вибирає той відсоток, який їм найбільше підходить, дерматолог пояснив, яку терапію та медикаментозне лікування необхідно буде проводити для досягнення цієї мети, тим самим активно залучаючи пацієнта до процесу прийняття рішень. Незважаючи на все це, її пацієнти все ще не дотримуються терапії, навіть якщо вони самі вибрали цей варіант, який найкращим чином відповідає їх особистій ситуації. Я запитала її, чи вважає вона, що її пацієнти розуміють значення 20%, 30% тощо, і чи будуть вони висловлюватися так само, коли пояснимуть бажане полегшення симптомів іншим.

Частина труднощів (difficulty) полягає у притаманній (медичним) професіоналам тенденції до використання мови (use language), яка в основному є прозорою для колег-професіоналів. Медична мова може бути складною, і докази свідчать, що майже половина пацієнтів (nearly half of patients) утруднюються її зрозуміти (understand). Жаргон і абстрактні терміни, як правило, викликають широкий спектр інтерпретацій, які можуть помітно відрізнятися від того, що мав на увазі медичний фахівець. Більше того, велика кількість доказів свідчить про те, що оцінювані категорії також можуть бути предметом суттєво неправильного тлумачення або іншим чином не визначати те, що планувалося (fail to measure what was intended). Люди можуть вказувати в анкеті, що вони не здатні пройти 500 метрів, але в продовженні розмови вони можуть повідомити, що вони часто ходять більше години в торговому центрі.

Я відповіла фахівцеві, що якщо б я була пацієнтом, я хотіла би мати можливість потиснути руки у якості кінцевої мети терапії, або носити футболку з короткими рукавами, щось подібне. Вона подивилася на мене і почала сміятися, кажучи, що це правильно, але вона ніколи б не подумала про це сама. Крім того, вона не усвідомлювала, що інформування пацієнта заздалегідь про процес прийняття рішень може надавати більший ефект.

Тому дуже важливо, щоб медичні працівники були свідомі щодо пацієнтів, яких вони лікують, і розуміли їх. Це не обмежується лише людьми з обмеженою (медичною) грамотністю, але всі пацієнти виграють від надання чіткої та стислої інформації без жаргону. Більше того, для лікарів надзвичайно важливо спілкуватися мовою, до якої звикли пацієнти, висловлюючись словами, якими будуть користуватися пацієнти.

Практичні висновки:

• Підвищення залученості пацієнтів до процесів прийняття рішень може поліпшити дотримання терапевтичних схем і результатів лікування.
• Завжди намагайтеся висловлюватися тими словами, якими будуть користуватися пацієнти (тобто уникайте медичного жаргону).
• Майте на увазі, що, хоч те, що ви говорите, вам цілком зрозуміло, можуть виникнути значні непорозуміння. Тому завжди перевіряйте розуміння пацієнтом того, що ви сказали.
• Запропоновуйте пацієнтам час і корисну, легку для розуміння інформацію; переконайтеся, що ви добре підготовлені до важливих консультацій.
• Дозвольте пацієнтам заздалегідь знати, чого від них очікують при прийнятті спільних рішень.

Перекладено Оленою Луценко