Стен Маес та Вероник Де Гухт, Університет Лейдена, Нідерланди (By Stan Maes & Véronique De Gucht, Leiden University, Netherlands)

Протягом останніх десятиліть роль індивідуума у системі охорони здоров’я еволюціонувала від “дотримання медичних схем”, під чим малася на увазі слухняність; до “самоменеджменту”, що означає взяття на себе відповідальності за контроль над власним здоров’ям або хворобою. Це нещодавно розвинулося далі до ідеї “саморегуляції” – систематичного процесу, який включає в себе встановлення особистих цілей, пов’язаних зі здоров’ям та керування власною поведінкою для досягнення цих цілей. Щоб ілюструвати процес безперервної саморегуляції, ми вибрали стародавнє зображення “уроборос” (тобто змія, що їсть власний хвіст), щоб супроводжувати це повідомлення в блозі.

Саморегуляція відбувається поетапно: (1) усвідомлення цілей та встановлення цілей; (2) активне просування до цілей та (3) досягнення цілей, підтримання їх або відмова. У наступних параграфах ми проілюструємо ці етапи, використовуючи приклад випадку індивідуума Джона, який переніс серцевий напад.

Фаза 1

На першому етапі індивіди повинні усвідомити та встановити реалістичні та особистісно-відповідні цілі (зміни), пов’язані зі здоров’ям. Наприклад, Джона можна спитати: «Що буде означати для вас відновлення?». На що він міг би відповісти, що для нього важливими є прогулянки на природи з його онуком. Як перший крок Джон міг би встановити таку мету, як “почати робити короткі прогулянки у своєму районі”. Тут важливо, щоб такі цілі були самостійно обраними та реалістичними, враховували поточне функціонування, оскільки тоді дають відчуття, що це персональна мета, і вони легше досягаються, ніж цілі, поставлені іншими. Техніка мотиваційного інтерв’ювання (motivational interviewing) може допомогти підтримувати персональні цілі у демотивованих людей.

Фаза 2

Другий етап характеризується прагненням до досягнення мети. На цьому етапі, люди повинні подолати поширений розрив (common gap) між когніціями (наприклад, намірами) та діями. Для цього потрібен конкретний “план дій”, який базується на рефлексії та конкретно вказує, коли, де і як діяти. У нашому прикладі це може бути: “З наступного тижня, я буду ходити з дружиною до сусіднього продуктового магазину, щоб купити їжу в понеділок, середу та п’ятницю о 15-й годині”. Такі плани дій, що достатньо деталізовані, як показали дослідження, сприяють досягненню цілей, пов’язаних із фізичними вправами (physical exercise), здоровим харчуванням (healthy eating) та іншою (other) поведінкою стосовно покращення здоров’я.

Крім того, у процесі досягнення мети важливі функції виконують три регуляторні механізми. Перший з них – зворотній зв’язок, який передбачає моніторинг та оцінку прогресу. У нашому прикладі, Джона можна попросити зафіксувати свою діяльність, щоб побачити, чи він досяг власної мети. Результати можуть бути переглянуті разом з Джоном, щоб визначити успіхи або виявити проблеми, які потрібно подолати в майбутньому. Другий механізм передбачає передбачувані чи прогнозні процеси, які включають очікувані результати (тобто, що людина думає, що станеться, якщо вона їх досягне) та віру у власну самоефективність (тобто, чи вважає людина, що вона зможе їх досягти). Очікування результатів та самоефективність посилюються за рахунок спостереження за успіхами інших, прогресу у досягненні мети та заохочення. Лікарі або медичні психологи повинні, таким чином, забезпечувати контакти з іншими людьми, які успішно досягли подібних цілей, щоб збільшити шанси на досягнення мети та надавати людям можливості отримувати підтримку на шляху до своїх цілей. Остаточний механізм включає активізацію процесів контролю для забезпечення постійних зусиль, незважаючи на конкуруючі цілі або перешкоди. Відволікання від особисто обраної мети, наприклад, на різні події в житті, може мати негативний вплив на просування до мети. Недостатній прогрес у досягненні цілей (тобто невдачі) також часто пов’язані з негативним настроєм. Якщо це станеться, можливо, хтось захоче запропонувати Джону підтримку для роботи з цими емоціями і допомогти впоратися з невдачами, розглядаючи їх як можливості для навчання.

Фаза 3

Третій етап стосується досягнення мети, підтримання різультатів та звільнення. Досягнення мети – це не кінець, а скоріше новий початок. Людей можна заохочувати встановлювати нові цілі, щоб зберегти тривалий прогрес. Однак, якщо власно встановлена мета, пов’язана зі здоров’ям, виявиться недосяжною, часто мудріше відмовитися від цієї мети і вибрати більш досяжну мету (a more manageable goal). У нашому прикладі Джон міг би продовжувати переслідувати свою реальну ціль фізичної активності, або точніше встановити нову мету, таку як короткочасна прогулянка з його собакою. Підвищення самоефективності та соціальна підтримка знову є важливими предикторами продовження зусиль.

Багато досліджень підтвердили ефективність заходів, що базуються на саморегуляції, для зміни поведінки щодо здоров’я у здорових популяціях та у пацієнтів з хронічними захворюваннями, наприклад, для втраті ваги у діабеті 2 типу (for weight loss in type 2 diabetes), фізичної активності людей з артритом (physical activity among people with arthritis), зміні способу життя при реабілітації серця (lifestyle change in cardiac rehabilitation), а також для балансування активності та відпочинку у випадку синдрому хронічної втоми (for balancing activity and rest in chronic fatigue syndrome).

Практичні рекомендації

1) Підтримуйте індивідуума у формулюванні особистої мети для зміни поведінки, пов’язаної з відповідною проблемою здоров’я (наприклад, “Що буде значити відновлення для вас?”). Ці цілі мають бути конкретними, важливими для індивідуума, не надто легкими або занадто складними, а також досяжними у визначений термін.

2) Допомагайте індивідууму у створенні плану дій (an action plan), запитуючи, коли, де, як і як довго пацієнт буде діяти у напрямку поставленої мети.

3) Попросіть людину побудувати “сходи до мети”, які визначають самостійно оцінювані кроки у напрямку поступового досягнення мети.

4) Підвищуйте самоефективність особистості, показуючи приклади інших пацієнтів, які досягли подібних цілей, заохочуйте та хваліть пацієнта за прогрес у досягненні мети. Вчіть індивідуума тому, як протистояти перешкодам та рецидивам.

5) Підтримуйте збереження отриманих досягнень та надавайте допомогу особам у переформулюванні їх цілей більш реальним способом, якщо вони виявляться недосяжними у їх початковому вигляді.

Перекладено: Оленою Луценко